Слово «тато» потрібно заслужити, або Якби була змога почати життя спочатку: сповідь важкохворого лучанина

Життя – мінлива річ. І ніхто не знає Божого замислу. Будучи здоровим та сповненим планів на майбутнє, 21-річний Дарій Зажицький і знати не міг, що попереду його чекає найважча битва у житті – боротьба зі смертю. Тому, вже вкотре балансуючи на тонкій грані, молодий чоловік розпочав свою нелегку сповідь – про складне дитинство, про віру в Бога, про переосмислення цінностей, про те, що б змінив, якби можна було почати життя спочатку…

Свого часу історія цього хлопця торкнулася сердець багатьох. Однак сьогодні Дарій надзвичайно сумний – у нього чергове ускладнення.

Я слухала Дарія, не перебиваючи… Зізнаюся, це було найважче інтерв’ю у моєму житті. Свого часу я розмовляла і з вдовами, і з побратимами загиблих воїнів, і з важкохворими. Але щирість Дарія неймовірно вразила. Його тремтячий голос пробирав до самої душі. А поруч сиділа дівчина, яка стала справжнім Янголом для молодого лучанина – його кохана Ольга. Вона просто тримала свого обранця за руку, періодично витираючи сльози, що так непрохано капали з великих, наче Всесвіт, очей.

Нелегке випробування випало на долю молодого лучанина Дарія Зажицького – медики діагностували у нього лімфому крові. Здавалося б, у колишнього спортсмена, бійця ММА, життя лише починається – на Новий рік хлопець зробив пропозицію руки і серця коханій, планував створити сім’ю, але важке захворювання внесло власні корективи... Тож тепер Дарію потрібно виборювати власне право на життя не на октагоні, а в реальності - день за днем. На превеликий жаль, поки що його стан лише погіршується. Але Дарій не втрачає віри у своє одужання і мужньо протистоїть важкому захворюванню.

Це неправда, що чоловіки не плачуть. Плачуть. Це прояв сили. І у важкі моменти, коли, здається, що земля йде з-під ніг, і сил на боротьбу зовсім не лишилося, із чоловічих очей зрадницьки котяться сльози.
«Якби була змога розпочати життя спочатку, я би не наступав на ті ж самі граблі, на які наступав безліч разів»

Не робив би паскудних вчинків. Цінував би здоров’я. Зокрема, у юності не доторкнувся би ні до алкоголю, ні до цигарок, хоча першим ніколи не зловживав, а останнє – й досі не можу покинути. Кидаю, але у важкі моменти рука тягнеться до цигарки. Сам себе за цю слабкість картаю, але як тільки відчуваю, що стою на тонкому кордоні, між життям та смертю – хочеться запалити.

«Я би змінив стосунки з сім’єю – а вони у мене досить складні»

У дитинстві тато мене бив… я не знаю, чи можна було б зробити так, щоб цього не відбувалось. Але я би постарався! Повір, я дуже настраждався, тому спробував би змінити абсолютно усе!

«Ти не пиши «тато Дарія», пиши «батько», бо слово «тато» ще треба заслужити…»

Коли мені було 15 років, тато покинув сім’ю. Потім одружився з іншою жінкою. Я бачив, як страждає мама. Їй було дуже важко. Були моменти, коли нам не було що їсти, але тато не допомагав зовсім. У мами почали траплятися зриви. Не буду уточнювати які. Знаєш, уже рік, як мама зі мною не спілкується. У такий складний життєвий момент зі мною лишилися кохана Оля, бабуся та брати – Єлисей та Ілля. Щодо батька, то я не хочу бачити цієї людини в своєму житті. Ти не пиши «тато», пиши «батько», бо слово «тато» ще треба заслужити…
На фото - Дарій з братом Іллею

«У мене є дві версії, чому я захворів і для чого Бог дав мені це випробування»

Можливо, я несу кару за гріхи своїх батьків. А може Бог таким чином хоче відвести мене з тієї дороги, якою я йшов до хвороби. Думаю, Він хоче, щоб я жив краще, цінував життя та людей, які знаходяться поруч. Він відкрив мені очі. Я почав помічати усіх, хто знаходиться біля мене. А це – безцінно.
«Я припускаю, що причиною мого захворювання могло бути важке дитинство. Були моменти, коли я хотів піти з життя»

Так, таке може бути. Все ж між собою пов’язано. Стреси, нервові зриви, страждання, переживання. В мене справді було складне дитинство. Я багато що бачив і чув. Це було непросто. Навіть нині нервова система у мене «розхитана». Були моменти коли просто не хотілося жити. Хотілось щось собі заподіяти і піти з життя, щоб цього всього не бачити.

«Мрію про весілля і про донечку від коханої жінки»

Якщо мені судилося здолати хворобу, то найбільшою заповітною мрією є одруження з коханою дівчиною Олею. Я хочу, щоб ми завжди розуміли та кохали одне одного. А ще дуже вже мрію, щоб кохана народила мені донечку. І хлопчика хочу. Дай Бог… Хочу затишне весілля лише для найближчих. А потім полетіти з дружиною десь далеко, залишивши усі негаразди десь на землі. Я мрію забути, що таке лікарня. Це дуже круто.
«Я не помічав ставлення близьких людей до мене»

І це найбільш прикро. Я завжди щось від них хотів. Потрібно було – просив. Мені шкода. Я не завжди добре ставився до близьких. Не цінував турботи бабусі.

«Я не помічав, що поруч зі мною – така кількість людей з масками. Це дуже страшно»

Але добре, що вони показали свої справжні обличчя у важкий момент, коли я захворів. Добре, що це трапилося тепер, а не у ще складніший час.

«Люди, яких я вважав друзями, виявились черствими. Наче сухарики у пачці»

У мене були друзі дитинства, яким я вірив, з якими я протягом тривалого часу дружив. Ми разом проводили багато часу, їздили на відпочинок. І коли виявилось, що в мене онкологія, вони відвернулися. Гірше того, почали мене обмовляти, мовляв, «Дарій усіх розводить». Для мене було справжнім шоком те, що люди, яких я вважав друзями, виявилися настільки черствими. Ніби сухарики, запечатані у пачці. Тепер поруч зі мною – лише два друга, які мене по-справжньому підтримують. Два! А було ж багато так званих «друзів». Це боляче, коли була довіра до людей. Коли я до них обличчям, а вони до мене, перепрошую, попою.

«Якби коханої не було поруч, нічого не було би. І мене не було би… Я б вже давно здався»

Про свою Олю я можу розповідати вічно. Бо це та людина, яка не дала мені зламатися. Її підтримка – це найбільше, що може бути. Якби не було її поруч, я не знаю, що б це було взагалі. Нічого не було би… І мене не було би… Я вже давно би здався і про мене би ніхто не знав. Така, як Оля – одна на мільйон.
«Як зберегти кохання? Цінуйте один одного, йдіть на компроміс»

І ніколи не тримайте оборони у стосунках. Завжди примиряйтеся першими. Бо гордість – то пил. Де є кохання, там немає місця впертості та гордині. Жінки – це такі створіння, яких треба вислухати, зрозуміти, а у моменти сварок – підійти, сказати щось ніжне, обійняти, вислухати.

Дарій посміхнувся і обійняв за плечі свою Олю. Очі закоханих знову заблистіли у світлі заходу сонця. У тих очах була надія, яка переплелася із вірою та любов’ю. Під час тієї вечірньої кави ми плакали втрьох – я, Оля і Дарій.

Реквізити для допомоги: 4149 4993 4412 6287 – Зажицький Дарій Русланович, Монобанк: 5375414102545711 Будь ласка! Ретельно перевіряйте номер рахунків, а також ПІБ отримувача. На жаль, людська біда – не перепона для шахраїв, які створюють фейкові сторінки у соціальних мережах, замінюючи реальні реквізитні дані на власні. Тому просимо переказувати кошти виключно отримувачу Зажицькому Дарію Руслановичу.

Підготувала Вікторія Семенюк