Коротка історія луцького ЦУМу. Яким планам завадили нацисти - volynfeed.com

Коротка історія луцького ЦУМу. Яким планам завадили нацисти

На місці ЦУМу в Луцьку могла стояти зовсім інша споруда, поряд з нею – перша в місті бензоколонка. Історія не знає умовного способу, кажуть, але іноді можна пофантазувати, тим більше, маючи на це підстави.

Яка історія ділянки, де нині стоїть ЦУМ? Що там було раніше, ніж це пригадують старожили? Безпосередньо перед початком будівництва радянського ЦУМу на тому місці був сквер із невеликим фонтаном. Трохи раніше – у 1950-х – в сквері стояла типова скульптура обіймів сидячих Леніна і Сталіна. А що було раніше?

В останні роки перед Першою світовою війною Абрам Дрикер був одним із найзаможніших домовласників і землевласників у Луцьку. Одна з найпомітніших його ділянок розташовувалася на перетині вулиць Старо-Ковельської і Рівненської навпроти православного собору й публічного саду. Луцька міська управа, складаючи списки найзаможніших власників-євреїв з оцінкою їхнього сукупного капіталу, помістила Абрама Дрикера на сьоме місце поряд із Кронштейнами, Глікліхами та іншими.

Читати ще: Заблукати в місті. Історичні групи луцьких вулиць

Відомо, що тут у його будинку діяв один із десяти ресторанів Луцька. Перед війною власність Абрама Дрикера перейшла до його трьох синів: Кельмана, Давида і Лейби. У 1915 році, найімовірніше, з якоїсь причини було знищено будівлю з рестораном, а на її місці австрійська влада звела кіоск, використовуючи матеріали Дрикерів.

Через якийсь час брати відновили діяльність ресторану. Він мав назву «Слов’янка». Справи йшли добре, бо місце розташування було дуже перспективним. У документах фіксуємо й пізнішу назву ресторану – «Подолянка». Фасад закладу виходив на алею Болеслава Хороброго (проспект Волі) вікнами на собор.
Будиночок з рестораном і вивіска. Копія з Державного архіву Волинської області
Будиночок з рестораном і вивіска. Копія з Державного архіву Волинської області
Повоєнний час давав нові можливості. Місце, де розташовувалися споруди Дрикерів, стояло на перетині кількох доріг поряд із міським парком, собором і адміністрацією Волинського воєводства. Місто розширювалося саме в цьому напрямку, тож увага міської влади до цього району посилювалася. Уже в 1920-х теперішній Театральний майдан вважався центром міста.
Будинок на місці ЦУМу. Копія з Державного архіву Волинської області
Будинок на місці ЦУМу. Копія з Державного архіву Волинської області
Минали роки, і один із синів, Кельман Дрикер, вирішив знести частину своїх старих споруд і звести на їх місці великий торгово-житловий будинок. Він звернувся до архітектора Тадеуша Садковського. Той намалював файний модерністський проєкт чотириповерхового будинку. Він мав розташовуватися на куті перехрестя алеї Болеслава Хороброго (тепер проспект Волі) та вулиці Пілсудського (у наш час – Винниченка), практично на місці сучасного ЦУМу. Цим планам, очевидно, завадила війна. Проєкт був готовий у 1937 році, згодом архітектор його допрацьовував, але будівництво так і не розпочалося.

Читати ще: Вглиб історії Луцька: спокійна інтелігентність зниклої вулички Затишшя

Цікавий випадок стався з кіоском для продажу содової води, який перебував у власності Давида Дарикера. У 1938 році Міністерство внутрішніх справ розпорядилося, що у зв’язку з розвитком міст та покращенням їх вигляду власники будинків впорядкувати фасади. На підставі цього луцький магістрат звелів розібрати згаданий кіоск, керуючись тим, що він вже в поганому стані й загрожує пішохідному та автомобільному руху.

Давид із цим не був згідний і звернувся до знаного в Луцьку архітектора Віктора Лібровича, аби той виконав технічний опис кіоску. Той зробив це й у висновку написав, що будка перебуває в доброму стані і технічним станом не загрожує безпеці, а також, з погляду естетичного, допустима для подальшого існування.
Кіоск, знесення якого домоглася міська влада. Копія з Державного архіву Волинської області
Кіоск, знесення якого домоглася міська влада. Копія з Державного архіву Волинської області
Завдяки цій конфліктній справі згаданий кіоск потрапив на фотографію для підкріплення текстового звіту Лібровича. І це винятковий випадок, адже зазвичай кіосків у той час ніхто не фотографував. Така світлина є дуже цінною архівною знахідкою.

Захист такого авторитетного архітектора не залагодив справи. Уже за місяць власник змушений був розібрати кіоск. Що саме стало вирішальною крапкою і чому Давид Дрикер все ж таки здався, в документах не зафіксовано.

Поряд із кіоском стояв будинок, який належав Давиду і зведений, мабуть, ще перед Першою світовою. У ньому на першому поверсі розміщувалися різні магазини. Він також потрапив на окрему фотографію, що нетипово, бо світлини рядових споруд у Луцьку того часу – велика рідкість. Цим фасадом він виходив на вулицю Пілсудського (Винниченка).
Будинок Давида Дрикера на вул. Пілсудського, 6. Копія з Державного архіву Волинської області
Будинок Давида Дрикера на вул. Пілсудського, 6. Копія з Державного архіву Волинської області
Поряд із великим будинком з проєкту архітектора Тадеуша Садковського до проїзної частини ще залишався невеликий клаптик землі. Він не належав Дрикерам – його загосподарювало велике нафтове підприємство у спосіб, який сьогодні може здатися дуже дивним для цього місця розташування.

У середині 1920-х років польське нафтодобувне підприємство Standard Nobel відкрило луцьку філію й одночасно вирішило збудувати першу в Луцьку бензоколонку. Компанія добувала нафту в тому числі з бориславських родовищ. Оскільки майдан перед собором і адміністрацією волинського воєводства був досить жвавим і тут перехрещувалося кілька вулиць, що далі вели з міста в різні напрямки, то там було досить зручно влаштувати заправку.

Перші заправки не були такими, якими вони є сьогодні. Це були просто бензоколонки, зазвичай по одній. Без магазину поряд, без накриття, без вибору палива. 1927 року бензинову станцію було відкрито біля ділянки Дрикерів, попри їхні протести з побоюванням, що вона розташована занадто близько до забудови.
Бензоколонка Standard Nobel. Фрагмент поштової листівки
Бензоколонка Standard Nobel. Фрагмент поштової листівки
З часом Дрикери захотіли на розі вулиць біля своїх будинків відкрити станцію обслуговування автомобілів під відомим у тогочасній Польщі брендом Galkar-Lux, які виготовляли мастила, а також мали власну мережу заправних станцій. Скидається на те, що Дрикери хотіли скласти конкуренцію наявній поряд бензоколонці товариства Stabdard Nobel. І мали чим додатково привабити клієнтів. Проєкт цієї станції був, але він не зберігся, натомість маємо аматорський ескізний малюнок, виконаний чиєюсь рукою із зображенням загальної схеми влаштування станції. Майбутні власники хотіли влаштувати не тільки бензоколонку, а й мийку авто. Територія станції мала б розташовуватися на тротуарі перед нинішнім ЦУМом.
Станція обслуговування автомобілів Galkar-Lux. Копія з Державного архіву Волинської області
Станція обслуговування автомобілів Galkar-Lux. Копія з Державного архіву Волинської області
Дрикери звернулися в магістрат по попередній дозвіл. Там, своєю чергою, написали листа до Волинського воєводства, в якому вже відповіли, що ділянка занадто мала для влаштування станції. Цим все і закінчилося, хоча ніхто не знає, до чого призвів би цей намір звести станцію, якби не війна. Адже ідея її побудови виникла в останні місяці перед нападом гітлерівських військ на Польщу в вересні 1939 року.
Знищена під час війни ділянка Дрикерів
Знищена під час війни ділянка Дрикерів
Маємо ще одну світлину ділянки Дрикерів, але зроблену вже не для того, щоб довести свою правоту у конфлікті з міською владою чи чогось подібного. Найімовірніше, фото походить з альбому якогось солдата чи військової установи, яка документувала перебіг війни. Бачимо величезну вирву на місці забудови – сюди поцілила бомба. Цю ділянку Луцька бомбардували саме німецькі війська, які хотіли знищити інфраструктуру в напрямку Рівного і Дубна.
Повоєнний радянський сквер на місці ділянки Дрикерів. Згодом тут звели ЦУМ
Повоєнний радянський сквер на місці ділянки Дрикерів. Згодом тут звели ЦУМ
Доля Дрикерів невідома. Після війни від них не залишилося жодного будинку. Ділянку, яка колись належала їм, розрівняли і зробили там невеликий сквер. Той сквер існував ще в 1960-х роках, коли на його місці звели ЦУМ.

Олександр КОТИС